Меліса лікарська
Багаторічна трав’яниста рослина сімейства яснотковых висотою 50-120 см. Кореневище сильноветвящееся. Стебло прямостоячий, чотиригранний, мягкоопушенный, з лимонним заходом. Нижні бічні втечі повзучі. Листи супротивные, черешковые, яйцеподібні, з городчато-зубчастими краями. Цвіте із червня по листопад. Квітки дрібні білі, жовтуваті або розоватые, розташовані в пазухах верхніх листів. Плід - четьпзе бурий^-бурих-бурі-світло-бурих орешка. Меліса лікарська зустрічається на Кавказі, у Криму, Середній Азії й південних районах європейської частини СРСР. Росте по лісових узліссях, у вологих тінистих ущелинах і на бур’янистих місцях.
У культурі меліса відома із глибокої стародавності. Вирощують неї на одному місці 3-5 років. Розмножують насіннями, розсадою, розподілом куща або старих кореневищ. Перед посівом насіння сортують, використовуючи тільки чорні, що володіють високою схожістю. Сіяють ранньої “навесні в парники. При розмноженні розподілом куща беруть трирічні рослини. У кожній частині відрізка повинне бути по трьох-п’яти бруньок.
Рослина віддає перевагу пухкому суглинному ґрунту, багатий живильними речовинами, і гарний водний режим. Вимагає внесення гною й мінеральних добрив. Для вирощування меліси вибирають сонячні ділянки. Кущі саджають квадратно-гніздовим способом за схемою 40-50Х 70 див. Семена сіяють із міжряддями в 40-60 см. Сходи проріджують, залишаючи між рослинами 30 див. Догляд за культурою зводиться до розпушування ґрунту, видаленню бур’янів і підгодівлі рідкими добривами.
Молоді листи й втечі, зрізані до цвітіння, використовують у кулінарії у свіжому й сушеному виді, а також як приправу до салатів, супам, дичині, рибним блюдам і грибам, для отдушки напоїв, засолювання огірків і помідорів. Застосовують для консервування м’яса. Ефірне масло меліси цінується в парфумерії. Лікарською сировиною служать листи. Збирають їх до цвітіння. Після кожного зрізання листів рослини підгодовують. Сирі сушать у тіні або сушарці при температурі 35°С. Зберігають у скляній або дерев’яній тарі 2 роки.
Ефірне масло добувають зі свіжих листів і стебел. Воно містить цитраль, цитронеллаль, мирцен і геранол, а також аскорбінову, кофеїнову, олеановую й урсоловую кислоти й дубильні речовини. У насіннях знайдене жирне масло, що використовують тільки в науковій медицині. Воно малотоксично, має заспокійливу дію. Настій меліси зменшує кількість серцевих скорочень, задишку, біль у серце, знижує артеріальний тиск, знімає спазм гладкої мускулатури, викличе апетит, усуває блювоту, здуття живота, допомагає при жовчних і брунькових кольках, показаний при неврозах різного походження й хворобливих менструацій. Його застосовують при фурункулах (припарки), запаленні ясен і порожнини рота (полоскання). Зі свіжих квіток меліси готовлять чай. У холодному виді його п’ють як освіжаючий напій, у гарячому - як потогінний засіб. Він поліпшує обмін речовин і зменшує запаморочення. Сік використовують для лікування алергійних дерматитів.
Для готування настою 2 столові ложки здрібнених листів заливають 2 склянками окропу, наполягають 1 год і приймають по Уз склянки 3 рази в день до їжі. Сировина, що залишилася після проціджування, використовують на теплі компреси, які роблять 1-3 рази в день.
Для прийняття ароматичних ванн із температурою 37…38°З мелісу, деревій, полинь, материнку, корінь лепехи, м’яту перцеву й соснові бруньки, узяті по 20 г, заливають 10 л води й кип’ятять 30 хв. Тривалість процедури- 15-20 мін.
У минулому в литовських селах настій меліси в суміші з майораном уживали для посилення